Вадим Пінягін: «Я зняв кліп не тому, що хотів бути режисером»

У червні відбулася прем’єра кліпу на композицію Андрія Бармалія «Я нормально». І хоч віртуозною грою на саксофоні важко привернути велику увагу, та команді кліпу вдалося. Відео досягло пів сотні тисяч переглядів у ютюб, про нього писали професійні та лайфстайл медіа. 

Цей кліп — дебютна режисерська робота нашого випускника курсу Filmmaking Вадима Пінягіна. Ми вирішили поспілкуватися з Вадимом, запитати як це — зняти свою першу відеороботу як режисер, з якими челенджами стикався і як змусити інших повірити у твій проєкт, коли все що є, це ідея. 

Стати режисером — твоя професійна ціль?

В житті я себе позиціював як продюсер, однак під час навчання на курсі Filmmaking був момент, коли захопився професією креативного директора. 

Я навіть спробував зняти декілька роликів у ролі креативника. Тобто вигадував ідею, пушив її і передавав режисеру, який повністю відповідав за реалізацію проєкту. 

Тоді мене бісило, що фінальний варіант майже завжди кардинально відрізнявся від картинки, яка була у моїй голові. Можливо, саме так з’явився перший поштовх до режисури. 

Як тоді в тебе з’явився перший режисерський проєкт?

З Андрієм Бармалієм, музикантом-саксофоністом, якому ми знімали кліп, я познайомився 2 роки тому, якраз коли навчався в КАМА. Тому можна вважати, що історія з кліпом почалася саме тоді. 

За цей час змінилося декілька режисерів та ідей. Перші двоє відмовилися знімати. Сказали, що їм важко працювати з інструментальною композицією без слів. 

За рік я вже сам придумав ідею, через одногрупників з курсу познайомився з командою, домовилися знімати — аж раптом в іншого виконавця вийшов кліп, який сенсами дуже римувався з нашим. Все скасувалося на етапі препродакшну. 

Наступну ідею я придумав у парі зі сценаристом. Саме її ми б реалізували, якби не почалося повномасштабне вторгнення. Досі зберігаю скірншот повідомлення від Андрія, де він пише мені 24 лютого о 7 ранку: «Зйомки переносяться». Спойлер: цю ідею ми втілимо в другому кліпі, над яким зараз працюємо. 

Згодом життя потроху почало відновлюватися. Вся команда розуміла, що відтягувати реалізацію більше нема куди, тож я вирішив виступити в ролі режисера, щоб ця історія принаймні сталася. Виходить, що я зняв кліп не тому, що хотів бути режисером, а тому, що не було інших варіантів.

А як ти зараз себе позиціюєш?

Після цього проєкту я готовий присвятити себе режисурі на наступні 8 років. А далі буде видно.

Поговорімо про кліп. Композиція — без слів. Це ускладнює чи полегшує роботу для режисера?

До цієї роботи я думав, що зняти кліп для композиції без слів — це значно складніше. Зараз вважаю, що це навпаки простіше, тому що немає прив’язки до тексту. 

Композиція без слів — це абсолютна емоція, яку кожен розуміє по-своєму. Текст натомість обмежує певними сенсовими межами.

Хто запропонував фінальну ідею?

Ми перебрали три ідеї. Кожна була по-своєму складна і цікава, але фінальна версія стала побажанням Андрія. Звучала вона так — хочу просто рухатися в знакових для мене місцях. 

Ми з ним сіли в KFS, я взяв блокнот і почав записувати локації. Набір вийшов досить рандомний, типу квартира друга і дитячий двір. Я зрозумів, що так не буде, і запропонував зважати ще на естетичний бік кліпу. 

Врешті ми зберегли побажання артиста, але трішки кристалізували їх в цікавішу картинку і підібрали круті локації.

Які емоції за логікою режисера мають виникати у глядача у процесі перегляду?

На одному з етапів монтажу, в момент емоційної кульмінації, де Андрій зустрівся сам із собою, я зрозумів, що хотів би зробити кліп, який не захочеться переглянути вдруге. Не захочеться через інтенсивність відчуттів: починаючи від відчаю і завершуючи внутрішнім катарсисом. 

Що ви робили, щоб викликати ці емоції?

Якось я подумав: а що якби у нас був дерев’яний артист? Якби він не зміг так щиро і повністю віддатися процесу? Тоді нічого б не вийшло. Тож багато чим варто завдячувати саме Андрію. 

Я обіцяв, що йому вдасться відірватися на повну, і він дійсно відключив будь-яку раціональність. Ми ще в певних місцях додали його крик з майданчику, не награного, справжнього. У ті моменти дійсно стає моторошно, особливо якщо дивитися вперше.

А ще ми гарно в динаміку потрапили, і таким чином візуально підсилили всі ті суперечності, які вирують всередині.

Як ти готувався до зйомки?

Я досить скрупульозно поставився до завдання і робив все, як книжка пише. Спершу підготував тритмент. Згодом дістав свою дівчину, ілюстраторку, щоб вона зробила красиву розкадровку. Зрештою зробив прешут (процес, під час якого знімають чорнові кадри майбутньої відеороботи) і вмонтував його в аніматик (прототип анімації, підвид розкадровки).

Локації прописав одразу в тритменті. У нас були два основні референси, теж кліпи. І два критерії: красиво і безкоштовно. Всього потрібно було 8 локацій, і ми їх знайшли. Для цього об’їхали багато місць, серед них були закинуті приміщення і ті, що в аварійному стані.

Водночас деякі локації ми навіть не вставляли в монтаж. Вони трішки ламали динаміку, тому що в Андрія не було поставленої хореографії. Він танцював так, як відчував в той момент. Ми з ним довго щодо цього боролися, бо часом він казав щось типу «тут я відчуваю танець повільно». Тоді я старався пояснювати, що в кадрі це не буде працювати. 

На чому ще вдалося зекономити?

Старалися домовлятися з людьми, інакше зйомка вийшла б неймовірно дорогою. В кіноіндустрії загалом співпраця починається так: ти пишеш фахівцю про проєкт, він надсилає чітко розписаний файл — скільки коштує зміна, скільки перепрацювання й інші деталі, а вже потім можна говорити про співпрацю.

Фінансово для нас це було б дуже важко, тому доводилося домовлятися. Пояснювали, що це не комерційний проєкт, а радше ідейний. Вклад у розвиток української сучасної музики.

А костюми самі робили?

Один з основних образів у піджаку підібрали на секонді. Другий епатажний образ придумав стиліст Микита. На жаль, в кліпі деталі не дуже помітні через динамічні рухи, але це виглядало круто: пальто, голий торс, корсет в сітку зі шкіряним поясом, подібним до орієнтального стилю. 

Третій образ, де Андрій бігав майже голяком. На ньому були лише широкі штани, які теж підібрав Микита. 

Два роки ви збиралися щось зняти, однак скільки часу зайняла реалізація саме цієї роботи?

Ідею я презентував у жовтні і першого червня презентували реліз. Такий проміжок часу зумовлений тим, що всі працювали на безкоштовних умовах, кожен мав роботу і справи за межами проєкту, тож потрібно було підлаштовуватися.  

Водночас до нас не було жодного кредиту довіри. Я був продюсером, який хоче зняти свій дебютний кліп у ролі режисера для артиста, який теж тільки починає свій сольний шлях. Зараз я вже маю реалізований проєкт, а Андрій серйозно зайнявся своїм піаром.

А скільки в ідеалі потрібно часу, щоб зняти хороший кліп?

Зараз я починаю працювати над другою роботою, тож поясню далі, як я бачу її реалізацію. Спершу — презентація ідеї. Ідеальний сценарій — вона подобається Андрію, і ми переходимо до наступного етапу. Тоді я кличу продюсера, з яким разом «наслоюємо» команду. На пошук закладаю два тижні. Потім готуємося до зйомки і знімаємо. На все про все — 2 місяці, з розрахунком, що не треба поспішати.

Що для тебе, як для режисера, важливіше: процес чи результат?

Для мене важливий результат.

Коли я навчався в КАМА, якраз відбулася прем’єра фільму «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча. Він читав для нас лекцію, і я дуже запам’ятав один слайд з його презентації, де було написано таке: «Якщо можеш не знімати — не знімай». Потім він пояснив, наскільки весь цей процес зйомки доскіпливий, довгий та стресовий. Надія лише на крутий результат. 

Твої ключові інсайти після реалізації цієї роботи. Можуть бути як особисті, так і професійні.

Перший урок — оголошувати прем’єру кліпу лише після того, коли робота дійсно готова. Ми гналися навздогін часу, тому що за ті декілька днів перед показом все йшло не так, у першу чергу з технічної сторони. А завершити роботу вдалося буквально перед дорелізним показом. 

Наступний урок — допоки ти, як режисер, не готовий підписатися під кожним кадром у роботі, то постарайся доробити її одразу, аніж потім виправдовуй. Я не був в захваті від нашого першого прем’єрного монтажу. Ми взяли ще трохи часу, щоб виправити всі ті моменти, які викликали сумніви. Зараз мені подобається кожен кадр, кожне рішення.

Як змусити інших повірити у твою ідею? Особливо, якщо це твій перший проєкт.

Раджу ретельно готуватися. Важко було б продати ідею, якби я сказав щось таке: у кліпі є просто чувак, який імпровізовано рухається в різних місцях, а під кінець грає на саксофоні перед дідами. 

Я постарався «розжувати» своє бачення максимально деталізовано: референси, картинки, текстові пояснення. Зробив це так, щоб навіть у найбільш технічної людини після тритменту в голові сформувалася картинка.