Випусники про їхній досвід навчання в КАМА

спецвипуск до дня народження академії

У листопаді КАМА святкує свій дев’ятий день народження. Це якщо рахувати роками. Ще ми святкуємо те, що за цей час випустили понад 11 000 випускників, маємо 1 000 нинішніх студентів і понад 500 викладачів. 

Відтоді багато чого сталося, але найбільше КАМА гордиться та пишається досягненнями своїх студентів. Всі разом вони зараз займають близько 60% робочих місць у провідних креативних агентствах України. А по-окремо – кожен пройшов свій власний оригінальний шлях, щоб опинитися там, де є зараз. 

У цьому матеріалі ми поспілкувалися з випусниками перших років – Олексієм Дивисенком, Олександрою Кадзевич, Ігорем Фінашкіним та Романом Камінським. Дізналися, як у них змінилося життя після закінчення академії та як навчання вплинуло на їхній професійний розвиток. А в кінці розмови приймали святкові вітання.

Олексій Дивисенко, креативний директор у Banda Agency
У 2015 році закінчив курс Art Direction

До КАМИ я прийшов у 2015 році. Це було десь після Майдану. Я пам’ятаю, що Banda тоді зробили плакати з краплями, і ми в КАМІ обговорювали цей проєкт. Це те, що мені врізалося в пам’ять. 

Тоді я працював в агенції Galagan. Був бізнес-парнером на посаді артдиректора, але що це таке не розумів. Я самоук, ніхто мені не розповідав, чим я маю займатися, тож вирішив, що треба повчитися і отримати більш конкретні знання про професію.

Коли я вперше потрапив в академію, то дійсно було таке відчуття, ніби ми всі на якійсь вечірці. Ця атмосфера стала для мене першою відчутною різницею неформальної освіти у порівнянні з формальною. Остання – це така офіційно нейтральна зона, де ти отримуєш знання і не включаєш свою особистість, а в КАМІ все навпаки, ти більше проявляєшся якраз на індивідуальному рівні.

Під час навчання я усвідомив, що креативність має стати частиною твого життя, а не лише роботи

Тобто ти повинен жити з якоюсь такою енергією, яку потім можеш використовувати для проєктів. Бо якщо ти дуже великий експерт з багажем знань, але без внутрішньої енергії, це все буде не те. Тож від КАМА я взяв підхід до творчості як способу життя. Також мені сподобався принцип роботи з людьми, який я теж підгледів під-час занять. Тоді я зрозумів, що важливо знаходити людей близьких тобі по духу. 

Ще ми багато презентували. До того в мене не було досвіду презентацій перед великою аудиторією. Так я зрозумів, що презентація – це історія. Зараз я теж цим користуюсь. Завжди, коли мені потрібно щось презентувати, я не просто інформую, а створюю історію.

Після навчання було таке відчуття, ніби я набив собі руку. Стало значно більше впевненості. Це було важливим усвідомленням в той час – що я щось вмію робити, і воно мені подобається. Потім я ще декілька років попрацював в агенції Galagan, але оскільки команда була невелика, то я робив всього потроху. А більш конкретно за своєю спеціальністю – артдиректорству – почав працювати вже у Banda.

Я вважаю, артдиректор – це в першу чергу креативник, який також бере на себе відповідальність за візуальну частину. Тобто моє завдання – це довести той креатив, який ми придумовуємо з копірайтером, до візуальної цілісності. Він має підсилювати ідею, яку ми придумали, виглядати якісно і емоційно “включати” глядача.

Побажання для КАМА

Мені хотілося би, щоб КАМА продовжувала розвиватися, але іноді сама, ніби, приходила на свою першу лекцію, з якої все тільки починалося, згадувала, якою сильною енергією була насичена атмосфера, які всі були вмотивовані. Щоб надихалася цим – і продовжувала у такому ж дусі.

Олександра Кадзевич, художниця
У 2018 році закінчила курс Contemporary Art

Я навчалася в Одеському художньому коледжі ім. М. Б. Грекова, паралельно в мене ще була власна студія. Та після випуску, коли всі друзі пороз’їжджались, мені почало не вистачати спільноти, з якою можна було б ділити творчий процес. Тому коли дізналася про художній курс від КАМА, то одразу захотіла спробувати податися на грант на навчання. Пам’ятаю, що першого разу я не поступила, але вже з наступного вдалося. Так я переїхала до Києва.

Щодо формальної освіти я досі вагаюся, чи в моєму випадку вона потрібна, тому що я завжди була занурена в самоосвіту. Сильні викладачі з художнього коледжу дали корисні знання, але сама ця академічна стара школа, яка ніколи не оновлюється, не стала чимось дуже цінним. 

Неформальна освіта на той момент була єдиною можливістю отримати релевантний досвід, зануритися в історію сучасного мистецтва, зрозуміти, як все влаштовано, як готувати виставки. Щоправда, пів року курсу тоді здавалося замало, хоч я і мала певний бекграунд. Круто, що зараз це двохрічна програма. У студентів є більше часу на експерименти, на те, щоб засвоїти всі знання, чи навіть втілити якусь ідею в життя.

Загалом навчання допомогло мені краще фокусуватися. Якщо я знайшла якусь ідею, то намагаюся розвивати її і вже потім втілювати. Раніше до цього процесу підходила дуже спонтанно. Робота не була поділена на етапи. Коли у мене з’являлася ідея, я одразу її реалізовувала. Зараз підхід більш свідомий. 

Нашою кураторкою була Леся Хоменко. Вона має особливий дар викладання. Я звертала увагу, як вона працює і намагається тебе направити. Леся вміє чути ідеї будь-яких рівнів від різних студентів і завжди знаходить в них щось цікаве, що можна розвинути. Тоді мене це сильно вразило.

Цінним досвідом також стало створення спільної фінальної виставки, яка називалася “Мирний договір”. У процесі ми багато спілкувалися, ділилися ідеями, давали фідбек один одному.

Я продовжую працювати за таким же принципом – шукати людей, з якими можна ділитися думками, чути від них зворотній зв’язок

Повернувшись після курсу в Одесу, перше, що я зробила, це створила artist-run space Noch у своїй майстерні. Робила також виставки друзів, з якими познайомилась на курсі. Тоді я відчула всю ту цінність комунікації і спільноти, які тобі необхідні для створення навіть власних проєктів. Тому що ти не можеш бути вирваним з контексту. 

Оскільки в Одесі мені цього не вистачало ще раніше, то я разом із моїм парнером Гаррі почали самостійно цю спільноту будувати. Протягом трьох років ми організовували події та запрошували митців з різних міст і країн. Згодом плануємо поновлювати діяльність, але вже десь в іншому місці. 

Зараз я проходжу двохрічну програму De Ateliers у Нідерландах. Це водночас резиденція і постакадемічна освіта. Тут також є студія. 

Один день я можу провести повністю в майстерні, ні на що не відволікаючись. Наступний може бути більш менеджерським. Іноді взагалі нічого не роблю, принаймні у моїй практиці це працює. Адже гарні ідеї часом з’явяються зовсім неочікувано, коли ти їх навіть не шукаєш і зайнятий якимись дрібницями. 

Побажання для КАМА:

Не втрачати ентузіазму, більше кооперуватися та розширюватися. Можливо, залучати міжнародних спеціалістів, запрошувати їх на лекції. Це би зробило рівень навчання ще сильнішим і дозволило б українській творчій спільноті влитися у світову. 

Ігор Фінашкін, засновник та креативний директор агенції I AM IDEA
У 2018 році закінчив курс Brand Strategy

За рік до початку навчання у КАМА я повернувся з ОАЕ, де працював майже 5 років. Тому спершу взагалі нічого не робив. Я відпочивав, прокрастинував, намагався привести себе до тями після довготривалого марафону, під-час якого ти не маєш вихідних і нормального сну. 

Потім почав потроху брати собі проєкти. Долучали друзі та знайомі як людину, яка щось тямить в брендах та креативі. Згодом почали з’являтися клієнти, яких я частково супроводжував як консультант або як креативник, далі – перший повноцінний клієнт з першим проєктом, а після нарешті – заснував агенцію. Деякий час команда складалася з двох людей: мене і моєї дружини, яка була проджект-менеджером і систематизувала всю роботу.

Досвіду як такого я не мав, тож вирішив піти в КАМА на курс Brand Strategy. У мене було 3 основні мотивації. По-перше, познайомитися з ринком, тобто з лекторами. Я розумів, що люди, які там викладають, – найкрутіші представники креативного ринку в Україні. По-друге, одразу познайомитися з пулом клієнтів. Це були справді класні компанії, наприклад COMFY, WineTime. Був також проєкт з письменнииком Жаданом. І фінальне – подружитися з моїми одногрупниками і знайти серед них собі людей в команду. 

Варто одразу зазначити, що всі три цілі, які я поставив, були виконані. Ба більше,  згодом, коли курс вже завершився і ми відгуляли випускний, до нас звернулися COMFY. Ще під час навчання наша команда готувала їм проєкт, який врешті переміг. Це було створення HR-бренду. Саша Жиляєв, який тоді там працював, написав мені у фейсбук і запропонував реалізувати його. Тоді я зв’язався з Сергієм Вовком і запитав, чи він не проти, якщо ми опублікуємо цей проєкт від агенції.

Так COMFY стали нашим першим великим українським клієнтом, який допоміг нам дуже стрімко зрости. Ми продовжили з ними працювати і далі, зробили їм багато продуктової комунікації. Потім ще були 2 інтеграційні кампанії з “Голосом країни”, за одну з яких ми отримали золото EFFIE – і далі вже понеслося

Щодо навчання, я досі, наприклад, використовую методичку зі стратегії від Дениса Чернявського, який був нашим куратором. Відтоді багато чого змінилося, ми її підлаштували під себе, але певний час вона була базою нашої стратегії. 

Зараз агенції вже 4 роки. Розвиваємось ми досить непогано. У комунікаціях намагаємось враховувати соціальний контекст. Ми дуже не хочемо перетворюватися на постійну спекуляцію війною, бо така історія на ринку вже є. Інколи ми навіть відговорюємо клієнтів робити кампанії на воєнну тематику. 

Є кейс, наприклад, де ми враховуємо актуальну дійсність, але не кажемо напряму про війну. Це кампанія, яку ми зробили з Megogo. Там є копірайт – “у вільних є вибір”. Це ніби-то охоплює зараз настрій українців, що ми, на відміну від наших “сусідів”, можемо обирати, водночас напряму про війну не згадуємо. Тим паче це мала бути комунікація, яка емоційно трохи розвантажує. 

Є такі бренди і продукти, як ті ж Megogo, які допомагають відволіктися, трохи перезавантажитися і не з’їхати з глузду. Це нормально. Контекст, звісно, завжди має враховуватися, але спекуляція на тему війни точно не працюватиме країні на користь.

Побажання для КАМА:

Бажаю КАМА завжди лишатись молодою, нарваною та сміливою. Нехай в неї щодня з’являється якомога більше людей, яких можна вчити і водночас отримувати знання та досвід навзаєм. Обіймаю, підіймаю, міцно та високо!

Роман Камінський, художник
У 2018 році закінчив курс Contemporary Art

До КАМА я був дизайнером інтер’єрів у Мінську. З другом ми мали власну дизайн-студію, 12 років цим займалися. Також була досить простора фотостудія – 1000 кв км, на заводі. Паралельно ще писав картини. А на навчання у Київ я потрапив після спонтанної розмови з Сергієм Вовком. Він просто запитав мене, чи не хотів би я повчитися в академії на курсі Contemporary Art. І я погодився.

Тоді мені хотілося вийти на новий для себе рівень. На той час я ніби виріс із Мінська і прагнув нових горизонтів. А Київ мені сподобався. Коли я спочатку приїхав просто познайомитися з містом, то здивувався, наскільки тут вільні і класні люди. Це було для мене відкриттям.

На той час я ще паралельно працював, але десь через пів року навчання усвідомив, що більше не хочу.

Тоді я повністю занурився у творчий процес: заняття, ти знову студент, круті куратори і лекції, які дають дуже багато корисної інформації. Це все дуже надихає і саме там я зрозумів, що це точно моє і я хочу цим займатися

Під-час навчання я багато працював в абстрактному живописі. У якийсь момент паралельно також почав створювати різні інсталяції: з каміння чи пластикових форм з яскравими елементами. Та щось вже серйозніше почалося…із смітника! Я повертався додому, захопив із собою декілька пластикових ящиків звідти і щось собі з них майстрував. Я таке дуже люблю. Потім, коли прийшов час готуватися до випускної виставки, я вирішив робити інсталяцію з ящиків.

Я підготував макет в програмі, і Леся Хоменко, наша кураторка, дала згоду. Ми почали розвивати цю тему. Згодом стало відомо, де буде проходити виставка – у галереї “Дукат” на Рейтарській. Ми туди прийшли. Простір виглядав як квартира без меблів, висока стеля, багато простору. Моє перше враження було категорично негативним. Я не уявляв, як я можу там втілити свою ідею і розповів про це Лесі. Вона зі мною не погодилася і сказала піти краще подумати, як це зробити.

І от якось я курив на балконі – і мене осяйнуло. Я подумав: а що буде, якщо я закрию ящиками весь пластиковий балкон цього простору. Ми до кінця не знали, що з цього вийде, але вирішили спробувати. Я зробив всі необхідні закупки на ОЛХ, найняв машину і почалося. В результаті, цей балкон виглядав як куб, який ніби висить над землею. Всім сподобалося. Я досягнув ефекту, якого хотів.

Вже на самій виставці до мене підійшов Льоня, власник простору, і запросив на розмову. Він сказав, що хоче зробити сквер з такими інсталяціями. Так в мене з’явився перший робочий проєкт. 

Сильним стартом в живописі для мене також стало те, що друзі купили мої картини в один відомий винний бар в Мінську. Ці дві картини стали візитівкою закладу. Я зробив вже десь 20 їхніх репродукцій. Це вже як швидкі гроші для мене – за одну роботу можу отримати 1200 доларів. Згодом мене почали рекламувати друзі і знайомі. Часто це були також випадкові знайомства, які в результаті призводили до продажу картин чи реалізації виставок. Зараз найбільше клієнтів приходить з інстаграму.

Нині я знаходжуся в резиденції у Франції, де маю великий простір і багато часу, щоб писати картини. Тематика, над якої я працюю, досить похмура – горе, страждання, втрата, самотність. Відповідно є багато релевантих рефлексій. Це втомлює і морально, і фізично. Коли ти малюєш, то знаходишся в стані певного трансу, і завжди пропускаєш крізь себе всі ті настрої, якими хочеш наповнити картину. Тож бувають різні періоди, але я однаково обожнюю те, чим займаюсь. 

Побажання для КАМА: 

Перше, що хочеться побажати, це щоб завершилася війна і люди могли повернутися до своїх домівок, щоб життя відновилося. 

Що стосується персонально мене, то я вдячний академії. Для мене вона стала ніби особистим психологом, який допоміг мені ідентифікувати себе як особистість, зрозуміти хто я і чим хочу займатися. Думаю, КАМА виховала ціле покоління креативних людей. Бачу в ній великі перспективи і хочу, щоб вона продовжувала розвиватися.